В міському магазині біля скверу
У відділі під назвою "Дарунки"
Купила щастя в білому папері,
Без марочного штампу на пакунку .
Навіщо треба? Просто, мабуть, сталось,
Що попит був, і черга, і товар...
Кому віддати? Серцем скористаюсь,
Віддам як річ, як безкоштовний дар.
Нащо воно? Бо завжди апріорі
Існує світ і є стабільнім він...
І якщо горе - тобто, маєм горе,
А щастя - буде, був би магазин...
Ось суть буття: ми вийшли із глибин,
Та мрієм хмар дістатись з того низу,
А потім залишаєм магазин,
Даруєм іншим щастя без акцизу...
І безсумнівно, будемо втрачати,
Чекати марно далі подарунка.
Акциз на щастя - то життя печать,
Звичайна спроба долі порятунка ...
Але здається на порозі криз,
Що щастя марочне, напевно, є несправжнім,
Експеримент богів або каприз,
А сьогодення втрачене назавжди.
Ціной за нього штучне є життя,
Коли ліцензій марно ми шукаєм.
Залишу тихо магазин буття,
І щастя дарувати зачекаю -
Той самий перший куплений пакунок,
Де мрія заховалась, мов перлина.
Собі залишу долі подарунок,
Що принесла з міського магазину .
А наш Творець - той вічний продавець,
Що долю відпускає на поруки,
Тихенько скаже: "Слухай, молодець...
Тримають щастя міцно твої руки!!!"