Сергій ЖАДАН
ПАМ’ЯТІ В.К.
Погода, погода, повільно сідає на руки,
мов навчений птах, облітаючи пастку міґрацій.
Суботня утома і гострі липневі сполуки
все більше помітні
в примхливому диханні станцій.
Ще поночі тягнеться в небі оголений протяг.
Вгортаються в тишу дерева – коричневі, темні.
Твої сновидіння, зібравши розкиданий одяг,
ідуть повз ремонтні склади
і забуті майстерні.
Іще вартовий стереже павутину за вітром,
ламаються відстані – що я у цьому порушу?
І тихий Господь вимикає, виходячи, світло,
і точеним шприцом
із тебе витягує душу.
Сергей Жадан
Памяти В.К. (перевод Б. Краковского)
В руки мгновенье погожего дня опускалось
птицей, сумевшей избегнуть ловушек миграций.
Острая смрадность июля, субботы усталость
все ощутимей
в капризном дыхании станций.
В небе полночном сквозняк обнажиться готов.
Темные ветви деревьев в безмолвье уткнутся.
Мимо ремонтных вагонов, забытых цехов
тени твоих сновидений
устало плетутся
Стоит стеречь паутины исчезнувший след?
В трассе разрушенной я ничего не разрушу.
Молча, Господь, уходя, гасит в комнате свет,
острым-преострым шприцом
из тебя тащит душу.