Повернувсь до свого краю,
Та нічого в нім немає:
А ні гаю, ні зозулі,
Ні хатини край села,
Ні верби нема,ні річки,
І немає навіть пічки!
Що колись коло забору,
В огороді тут була.
І не чути голос діда,
Ніхто не купує хліба...
Бо ні лавки,ні корови,
Ні свині,ні помидори,
Ні шовковиці,ні поля...
Розвалилась навіть школа!
Всі старі повимирали,
А молоді повтікали!
І нікого в ріднім краю,
В стороні оцій нема!
Розвалилися всі хати,
Похилився журавель.
Висохла вода в криниці,
І нема з чого напиться,
Ні до чого прихилиться,
Поле плаче цілий день!
Де ж тепер кує зозуля,
Де ж Вкраїночка моя?
Що співала,танцювала,
Зустрічала козака?
Де ж тепер ті білі ніжки,
Карі очі,гнучкий стан,
Сильні руки,що стірали,
Сіяли і хліб збирали,
І машини розгружали,
І копали,і садили,
І дітей на світ родили,
Годували,вчитись в школу відправляли?
Встигали відпочивати,
І любимого кохати,
Рідний край свій захищали,
Ворогові не давали!
І за води будували,
І дітей-не продавали!
Що з тобою,Рідний Краю,
Хто тебе таким зробив?!
Хто зламав твої заводи?!
З полів звалки поробив?
І куди садки поділись,
І хатки біленьки теж?
Бур'яни кругом високі,
І не видно навіть меж!
Україночки не в полі,
За границями в неволі:
Їх там лають,їх там б'ють,
Але плакать не дають!
І тепер вони не сіють,
На полях уже не жнуть.
Вони в рабстві і в неволі,
Їх продали як скотину,
І тепер чужим падонкам,
Свою честь там віддають!
Жовтень 2010
Оновлена Україна