І слів нема і дух перехопило,
ожили образИ,
обрАзи
та разом все постало перед зором:
і зоране не плугом поле,
і ця стерня прикрита снігом,
і ми в одвічнім бігу,
зникомі бранці Світу...
***
Світліє коло, краєвида мало,
і літа мало та й зими замало
аби вмістити намистинки жита,
якими ворожила: "жити, жити"
що буде потім нащо те питати
коли є хата, олівець, мольберт
і стерте від чекання підвіконня...
***
Цей падолист, ця загадана повість,
погляд в свічадо води та туману,
я не розтану як марево сиве в леваді,
я все зберу, поскладаю до ладу,
сяду у човник, торкнусь лепехи,
може востаннє, а може, а може...
а може і ні...
***
Твій текст такий глибокий та тендітний
як діти, що народжені в Любові...
В любистку викупані бісенята,
лягайте! Годі вже гасати!
Кохання час для мами вашої
і тата...
І знов рядки?
І знов розплата?
Не бійся! Цього вже не буде!
Бо спить у буді пес Сірко
і Кіт дрімає на канапі...