Я вже не повірю,
Коли мені скажуть, що вчора
Ходив по воді, не мокнучи,
новий Христос.
Я вже відговів
Болючістю схожих історій.
Бо бродить давно,
і стукає в серце нам Бог.
Іржаві замки
Колише, поскрипує вітер.
Ми любим себе
і смалим свої каганці
Стражданням своїм,
Ми тішимось нишком мов діти...
Та падають знов
ті двері у когось в кінці,
І вільна душа,
І серце для щастя відкрите,
Та тільки лиш мить
залишиться часу тоді.
Все далі твій гість.
У двері несе мертвим листям...
Він мимо пройшов.
І тільки круги по воді.