Ти не знайшла в мені
сили і прихистку.
Ліпляться виплески,
грані й кути.
Я на чужім коні.
Стіни риштовані,
світ обдарований
швом самоти.
Що по мені тобі?
Дужка від смайлика,
хата від равлика...
коло води.
Тінню по світові
вітер малюється,
хай мені вчується...
не осуди.
Сходи до пам`яті
сонце викручують,
ниткою рвучою
снів лейтмотив.
Десь мені, там де тінь,
сохнути крапкою,
першою згадкою
про холоди.
Днів моїх лічення,
хрест – на курликання,
нулики – викання
до пустоти.
Легкісь при січенні
вибілить віршеві
душу зворушливу
згасне у `ти`.
3 Листопада 2010