Попереду нарешті порожнеча,
Хоч кольорів достатньо у зими.
Крізь хуртовину снігова малеча,
Співатиме мені свої псалми.
Летить зима у небі білим птахом,
Роняє пір’ячка у білий світ.
Із нього в’є гніздечко бідолаха,
Одне до одного складаючи, як слід.
Так дивно бачити і чути власні кроки,
Де не ступали ще людськи сліди.
На заметіль дивитимусь допоки
Крізь неї, мов крізь себе, буду йти...
=====================
Хоть красок слишком много у зимы,
Но что-то всё же давит пустотою…
Поёт метель протяжные псалмы,
Ей хочется побыть самой собою.
Летит, кружит по небу белой птицей,
И сыплет белый пух на белый свет.
Совьёт гнездо, чтоб было, где ютиться,
Лишь отвернётся, а его уж нет!
Мои шаги печатают следы,
По выметенной набело дороге.
Иду в объятье лютой чехарды,
Белым, бело! Я у зимы в залоге!
Худ.Ю.Мацик.