Знаєш, маю клаптик неба у калюжі,
Саме той, з родзинками зірок...
Вибач за ті вигадки паплюжні,
Що є стилем для легких жінок.
Чуєш, як шепоче дощ весняний -
Саме той, що ніби то зі сльоз
Малюків,що тягнуться до мами,
Крізь кошмарних снів апофеоз.
Вибач ще. Я маю вибачатись.
Бо крізь несумітниці життя,
Я вже не збираюсь повертатись
В мрії, несумісні до буття.