Листя дубів - немов листи кохання,
Що листоноша вітер загубив,
Летять собі, несуть привіт останній
Тому, хто покохав та розлюбив.
Тому, хто у дзвінкі весняні ночі,
У маренні галактик і світил,
Шукав знайомі незрівнянні очі...
Ті самі, що кохав та розлюбив.
Тому, хто знав, що в іменах коханих,
Є цілий світ надії та тепла,
Тому, хто йшов до мрій, як йде до мами
Дитина за добавкою добра...
Летить листя, що втратили дерева,
Зривається в безодню забуття.
Бо осінь - ніби дзвоник на перерву
І для природи, і для почуття...