Та що там залишиться?
Скибочка хліба та кухлик води...
А ще на троянді роса
і запах її на твоєму волоссі.
Та поля незораний лан.
Та неба шматочок, що зорить горище
крізь кулик розірваний вітром
у стрісі старій...
Там - прядка,
там вулик,
там ночви
і пахощі пилу старезних світів.
А ще у куточечку квочка
тихенько-тихенько сидить.
Це згодом її жовто-чорні байстрята
здійматимуть ґвалт у глухій кропиві,
а зараз в товстій шраралупі,
у пір'ї, у ваті
вони зберігають таїну Рожденного Світу...
То що ж НАМ залишиться там,
за рікою,
звідкіль лише сни час від часу приносить?
Сидить це питання як прищик на носі...
Ти відповідь знаєш,
Небого?