* * *
Уста — в уста. І очі — в очі.
Давай довіримося ночі
І цій весняній заметілі,
Що закружляла цвітом білим.
Давай, зневірившись, повірим,
Що ми від темряви сп’яніли,
Від всіх розлук, чекань, печалі,
Від снів, що щось передвіщали,
Від ніжності, від слів банальних,
Від мови рук, очей благальних,
Від болю, що терзав нам груди...
Давай усе, усе забудем.
Лиш ти і я — вогонь нестерпний.
І губи від цілунків теплі.
“Люблю тебе!” — і очі — в очі.
Давай довіримося ночі.