У нескінченності її очей
Десь серед посмішки закрався смуток, -
В безсонні перекошених ночей,
Де подих один одного за кілометри чутно.
Від туги почуттів, несказаного слова,
Від впевненості, що кохаєш саме ту,
Але вона, немов, не помічає того -
Ти знов провалюєшся в ночі німоту.
О Матір Божа, змилуйся хоча б на мить, -
Всели краплину мужності у душу,
Щоб дочекатися я з міг її чи «Так» чи «Ні», -
Це тяжка ноша, котру кожен пережити мусить.
26.08.2008