Не стерти зморшок, що з буден з`явились,
І срібла сивини не змити з скронь.
І не втекти від дум, що причаїлись,
До поки в серці палахтить вогонь.
Авжеж приходе час моїх прозрінь:
Задосить слів в межі недосягання!
Шляхи мої, як сполохи молінь,
Немов одне казкове чудування!
Так незбагненна цнота моїх мрій:
Дерися вгору чи зривайся з кручі!
Кажу собі я – тільки не жалій,
Що не було життя, як рай квітучий!
==================
Подстрочник:
Не избежать морщин и серых буден,
И серебра не смыть с седых висков.
От мыслей не сбежать, что притаились
У огня пылающего сердца.
Приход прозрения является нежданно,
Не нужно слов, когда тебя не слышат.
Мои пути, как сказочное чудо,
От всполохов молитв.
Непостижимо целомудрие мечты:
То лезу в гору, то срываюсь с кручи!
И говорю себе я - не жалей,
Что жизнь была совсем не рай цветущий!
Худ. Тетяна Шевченко.