Немає слів, що душу зоспокоють,
Тягнеться сум, захмарині пісні...
Шумлять дощі, що болю не загоють,
Я в смерті відпочину, як ввісні.
Мій янголе над вічністю пливе,
Він не збагнув і досі, що я знаю,-
Лише моє мовчання гробове
Із цього пекла виведе до раю.
Немає в мене сили, щоб піти...
І відчувати, що ніхто не верне.
Камінням стану в царстві німоти,
Душа вмирає на долонях скверни.
Зажурена з собою віч-на-віч,
Піду з землі на небо тихо, тихо...
Де зіронька моя з глибинь сторіч,
У темряві сховає моє лихо.
Худ.К.Косьяненко.