Почую... Пер. Груздевой Тимашовой

Маргарита Метелецкая
Почую нАспів самобутній,
Відкинувши убік фіранку,
Розгляну поглядом відсутнім
Передосінню лихоманку,
Де клени дихають сторчма,
Де має рисячі повадки
Закута в ланцюги пітьма,
Свої ховаючи загадки
Під флером суму, каяття,
Нав'язує навмисні ниті
На совістливі почуття,
Довічно памороззю вкриті...
Життя Ниткар ! І Ти поглянь -
Обчімхує дерева вітер,
Поки за міркою пізнань
Плету мережива із літер,
Поки старенький полісун
Нам не приніс морози ранні,
Поглянь на осені красу
У тихому  зачудуванні...

Життя Ниткар - Творець


                Перевод Светланы Груздевой



В себе я самобытность лада
Услышу, набок шторы складку
Откинув, равнодушным взглядом
Осеннюю предлихорадку
Окинув: дышит в ней стоймя,
Раскидист, клён, ветрами смят,
И рысьи кажет мне повадки
Закованная в цепи мгла:
Запрятала свои загадки
Под флёр вины, - виной больна...

О, Жизни Ткач!
Всего на свете
Творец!
Гляди, как на лету
Деревья обдирает ветер,
Пока я истово плету
Из строчек кружево...
Крючок
Не потеряв, себя спасу...
Подарит нам лесовичок
Морозов ранних появленье...

Всмотрись в осеннюю красу,
Замри в безмолвном изумленье…



                Перевод Виктории Тимашовой


Почудится напев нездешний,
Лениво сдвину занавеску,
И равнодушным взглядом пресным
Задену осени подвеску,

Где клены дышат влагой лужи,
Роняют рысьих глаз сетчатку,
Навек закованная стужа
В снегах укроет все загадки,

Под покаянием крылато
Ненужных чувств завяжет нити –
На совести моей заплатки,
Что вечной мерзлотой укрыты.

О Жизни нить! Цепь обещаний,
Деревья треплет стынь реки,
Пока архивами познаний
Сплету я кружево строки,
Пока царь леса и озер
Не принесет морозец ранний,
Смотри на осени аллюр
В застывшем миге волхвованья.