Спекотінь у степу. Час зупиняється.
Половіє трава та сріблиться ковил.
Ой не спи, моя душенько, моє серденько!
Не зуроч мою доленьку, моя думонько!
*
Вечір вивів Зорю та й на Небонько.
У лиман задивилася, зачекалася.
А чи вийде з-за хмар Місяць-Лагодець
поки Ясна Краса не сховається
вслід за ружею, за Ярилоньком
за обід-туман там за обрієм.
Ой ти, Зоре моя, та й пораднице,
дай же сили мені дочекатися...
*
Застрибали лящики, краснопери з кленами.
Місячні стежини та густий туман.
Ой напийся, ніченько, срібної водиченьки
з нашого ставочку, з там-того лиману.
Понеси на криленьках сон моєму милому,
що в чужому краєві снить моїм коханнячком...