Вирій всіх моїх римованих статусів
Як кого чіпляє, то перш-за-все мене,
Мов прояв зміни життєвих ярусів
Чи як доказ що "і це також мине".
Мій пазл певно надто важкий,
Сама вже дуже давно складаю.
Лишаю на згадку присмак п'янкий,
Непохитна віра, її хоч не втрачаю...
Перебираю безлад своїх дрібничок,
Якесь хаотичне в мене надбання
І ця дивна тяга до ручок і запальничок,
Як символ зв'язку вогню і знання.
Слова рятують вкотре мою душу,
Вогонь рятує і душу, і тіло,
Але то таке... про інше думати мушу,
Усіх цих змін я сама захотіла...