Слова просились на папір,
Вона писала лист.
Докір, немов нещадний звір,
Рвав душу, серце гриз.
Чекала рік – здавалось, вік.
Прийшов її солдат.
Лиш глянув. Так, немов обпік.
Відчула присмак втрат.
Ніяк збагнути не могла,
За що із нею так?
„Ти вірності не зберегла,
Краса – то зради знак”.
Слова просились на папір
В її останній лист...
Вона здолає шлях зневір,
А він... останній лист.