Минуло літ і зим немало…
Давно немає тата, мами…
Жаліючи скажу про те.
А серце й досі молоде…
Чи то душа? На струнах грає,
Болить, радіє, відчуває ---
Сьогодні, так як і колись…
Мов хтось благає –не журись…
І я, мов дівчинка мала,
(Хоча й сама давно вже -- мама)
Дивуюсь на весняний цвіт,
На цей безмежний, Божий світ,
І дякую, за все, що маю ---
Чим серце тішиться моє,
За те, що Бог мені дає
Наснагу і бажання - жити!
Не нарікати, а – л-ю-б-и-т-и!---
Цю теплу зливу – по весні,
І заметіль --- в зимові дні,
І барви осені мінливі
Моєму серцю -- любі й милі.
А ще –червоні маки в полі,
Що ждуть тепла моїх долонь,
Волошки в житі –сині—сині,
Моєму серцю –любі й милі…
А восени, в погожі днини,
Радію ягодам калини,
Що червоніють за віконцем,
Налиті щедро літа – сонцем…
Коли ж душа моя --- заплаче ---
То хай того, ніхто не баче…
Лиш розкажу про серця тугу---
Єдиному на світі ---другу..
Про те, як ниє і болить,
Зриваючись із ритму –в мить…
І як безсоння –достає..
Бува й таким –життя моє…
А потім, -- пожалкую знову,
Що завела про те –розмову…
Бо стільки гарного –навколо!