Дивлюсь я на землю і думку гадаю,
Засіять би маком...- " відбивби ", я знаю,
Аренду землі і мито зарплати,
Пенсійний податок...- хватилоб і хати.
Робочим платив би, щоб жили як люди,
Як слуги народні, а може ще буде???
Собі залишив би все те що лишилось
До вік панував би й нічого б не снилось.
Куди ж мені діти станки трубогибні,
Токарні, сверлильні, вальцові й загибні?
А серце...???- а душу,звичай воробництва,
Я з цим народився, я з цим із дитинства.
Піду я до церкви, там стану й заплачу,
Що я, Тебе Ненько до вік не побачу:
Квітучу, щасливу, високу до неба
Без цього мені, вже нічого не треба...