Іду уклонитись не праху твоєму,
а памяті людській, що в тобі квітує.
Іду, бо на землях твоєї Вкраїни
твоїми віршами живу я.
Іду уклонитись тій кручі високій,
що кобзу твою зберігає.
І вдень і вночі твій Славута широкий
на кобзі пісні виграває.
Та кобза, як доля твоя сумовита,-
дзвінка, стоголоса, стокрила!
Заквітчана болем, любов'ю повита
стоїть височіє могила...