Так хочеться в минуле повернутись
І жити знов на вістрі почуттів.
На світ крізь призму юності дивитись
І вірити у щирість чоловічих слів.
Та досвіду тягар щосили тягне вниз,
А час летить-летить, не спиниш.
Буття накрито попелом життєвих криз
І обважнілі крила не розкриєш.
Ні, досить піддаватись ностальгії-
В тумані забуття реальності нема.
Живи теперішнім та не втрачай надії,
Знайдеться вітер і для твогО крила.