Остання осінь дивного кохання.
Порозлітаємось у вирій
дуже скоро...
Але ж ми поруч поки що.
Чого ж не дихаєм таким
погідним Сонцем?
Чому сидимо в оболонці еґо
десь збоку,
на марґінесі життя?
І до пуття не звідавши ні любощів,
ні ласки,
втрачаєм те,
для чого варто
жити...