Кожне слово твоє, я на світло, як чисту перлину...
Розглядаю, милуюсь і знову пiрнаю у сни,
Там де мати моя, там де ніжна моя Україна,
Де відбувся і я, на чужині загублений син.
Так і є - все збулось, і рушник і дорога далека.
І долоня прощально змахнула чаїним крилом.
Я у краю холоднiм - незграбний, цибатий лелека!
Відтепер і назавжди дороги мої замело...
Я з народження в білих, мережаних тонких сорочках.
Ні пилюка, ні попіл не змусили щоб не білів.
Але ж доле моя! Народилася й виросла дочка,
Потім трапилось так, що i птах на крило почорнів.
Рідна доню моя! Я не можу, та думка крилато
Лине, плине туди, де і сонце і літа тепло.
Де навіки все так - і садок і під вишнею хата,
Де і літо останнє навіки твоє відбуло...