Имя моё украли
(не штаны ж - и без имени можно прожить!)
И теперь меня называют -
тот у кого украдено имя.
Я умею сеять и класть белые стены,
и когда я посею, то все знают что это посеял тот
у кого имя украли,
и всегда я на белых стенах пишу:
"Эту стЕну построил тот, у кого имя украли."
Поздравительные телеграммы и письма
приходят уже на моё новое имя,
на имя того, у кого имя украли.
С этим все примирились, да и сам я привык давно
к моему новому имени.
Жена тоже привыкла.
Вот только не знаю как же с детьми -
как называть их будут по отчеству?
* * *
Василь ГОЛОБОРОДЬКО
БЕЗ ІМЕНІ
Викрали моє ім’я
(не штани ж — можна і без нього жити !)
І тепер мене звуть
той, у кого ім’я викрадено.
Я вмію сіяти і мурувати білі стіни,
і коли я посію, то всі дізнаються, що сіяв той,
у кого ім’я викрадено,
а на білих стінах я завжди пишу :
стіну вибудував той, у кого ім’я викрадено.
Привітальні телеграми і листи
ідуть уже на моє нове ім’я,
на ім’я того, у кого ім’я викрадено.
Уже всі примирилися (бо ж і сам давно)
із моїм новим ім’ям.
Дружина теж звикла.
Тільки от не знаю, як бути дітям,
як їх кликатимуть по батькові ?
* * *
Джерело: Роман Бабовал.
Подано за книгою "Ікар на метеликових крилах", 1990.