Літо наповнило небо по вінця.
В мареві синьому теплі дощі.
В темінь задушливу серце, мов птиця,
В ніч горобину на поклик летить.
Кличуть чаклунством напоєні трави,
Кличуть до танцю купальські вогні,
Відьма закохана душу затьмарить,
Квітку вогняну покаже мені.
Полум'я ніжне візьму я в долоні -
Вітер в верхів'ях дерев заквилить,
Збурену хвилю по річці погонить,
Блискавки спалах осліпить на мить.
Папороть сяє рубіном червоним:
- Що ти бажаєш, людино, кажи?
- Краплю, хвилину, хоч раз ще -
любові!
Темрява раптом. Лиш злива шумить.