Важкі валізи хмар
ледь втримують дощі…
Не стримуйся – співай
дощем пісень нарешті.
І зорепад і біль таємних сподівань
не підлягатимуть підступному арешту…
Я стільки сліз даремних пролила,
і так спливала тугою любові,
як ти вином пісенним пригощав
священні кручі придніпрові…
Чого шукала по чужих світах?
Мабуть ті сині гори, полонини,
що чарівний бузок довкола розкидав
примарою химер літньої днини.
Свічками мрій вже догорає вік…
Твоїх повік мій доторкнувся подих…
Каштанових очей вогонь палахкотить -
довколишні світи нехай вгамують подив…