***

               ЗАБУДЬ
Забудь мене. Впади рясним дощем,
розсійся в травах молодих і свіжих,
а я прощу тобі нестерпний серця щем,
я просто переллю його у вірші.

Прощу усе, прощу вчорашній гріх,
і зболеність душі в обіймах ночі,
і кришталем надтріснутим мій сміх
дзвенить, а сльози литися не хочуть.

Не клич мене, твій голос заблукав
в холодних скелях, щез в німійц безодни.
Можливо, він мене колись шукав,
можливо, вчора, але вже сьогодні.

Усе мине, я знаю, все мине,
лікує час, і дні летять так стрімко.
Забудь мене, прости, не клич мене,
вже в долі перегорнуто сторінку.