Сиплеться кленове листя, сиплеться, кружляє. Ковдрою багряною вкриває поруділе зело. Тьмяне сонце, день короткий, чутно снігу запах у повітрі...
.....
Земля вже скоро посивіє, а небо стане глибшим і таким далеким. І знову вкотре пролунає шепіт:
"І сивий сніг, і сиві зорі, і неба темна глибочінь
Холодна хата. Вбита горем у світлі свічки чиясь тінь...
І сива думка сивим робом вповза в мовчання сивих вуст.
В могильнім ґлеї чорний чобіт...Лопата, кроки, шурхіт, хруст."
......
І якщо чесно, я не знаю боятися чи ні. Чи можна спинити Потік ? Чи краще перестати чіплятися за корінці та гілочки та віддатися на Його волю, мудрість та ласку.