Чернетка твору.
...Щось псилоцибе був не свіжий,
Не вдавсь цього раз вірш про їжу...
;-)
...Вишнева плоть, навалена горою,
пала вогнем коштовного рубіна.
І сік блищить, вкриваючи росою
скарби солодкі. Муки Аладдіна
я розумію. Бо дивлюсь, як він,
на мій об’єкт бажання недосяжний.
Так, вочевидь, страждав і Аладдін,
в думках принцесу пестячи. Звитяжно
вчиняв він подвиги, і врешті переміг,
жону отримавши і царську одежину.
А я дивлюсь на з вишнями пиріг,
й ковтаю слину на свою дружину.
Вона шедевр той пильно стереже,
щоб я його не зжер, бо прийдуть гості.
Стою на кухні й рушником фужер
тру, наче раб. І димом пирха тостер.
І теплиться надія у душі,
що джин свій лик проявить з того диму.
І мовить: «Повелитель, поспіши!
Замов бажання! Дай нерозрішиму
Твою задачу виконать мені!..»
І я скажу: «Люб’язний Ібн-Хоттаб!
Нехай Аллах продовжить твої дні,
як ти мене від кулінарних зваб
позбавиш, давши те, чого я прагну.
Бажаю! Зараз!! Хай отой пиріг
у шлунок мій свою вишневу магму
проллє потоком!!! Жінка ж хай за ріг
піде балкону, й диво - не побачить.
Бо прочуханку дасть нам за чаклунство,
та втрату ту навіки не пробачить...
...Я не скінчив, а джин вже зник! От свинство!
Сховався в чайник, підлий боягуз!
А я лишився серед кухні,
мов сват, отримавши гарбуз...
...Стук в коридорі – наче вирок.
То гості гупають в одвірок.
Що ж, прощавай пиріг навіки!..
Сльоза скотилась з-під повіки...
:-)))
2010.