Ти не спитаєш вчора, чому пішла,
Не прихиливши погляду до небес;
І не побачив завтра, що ще була,
(далі все перекреслено)...лиш тебе...
Віриш, так важко сміятись в чиюсь весну,
Навіть не знаючи, скільки минуло зим!
Й до ранку збирати по крихтах огризки сну,
Жорстко собі втираючи- "став чужим".
Змітаючи в купу сміття жалюгідних фраз,
Неначе кохання далеких сліпих безоднь,
Ти знов повертався, це було уже не раз...
Та прошу, вже досить. Зачинено. Не приходь.