Знову там, де кінчається день
Починається ніч неохоче.
Соловей там співає пісень,
Для тих, хто спати не хоче.
Весняний вітер принесе
Знайомий з юності мотив.
І пригадється усе,
Усе, що мав, та відпустив.
Не стерти з пам»яті роки,
Що так бентежили серця.
Туди летять мої думки,
Як білі хмари, без кінця.
Життя мов тиха течія
Відносить вдалеч ті роки,
Де юність пронеслась моя.
Як бистрі коні вздовж ріки.
Промчали коні табунами
Як вітер, на легких ногах.
Ріка широка поміж нами
І ми на різних берегах.
Нам не знайти в тій річці броду,
Як море розлилась вона.
Не перейти стрімку ту воду,
Глибока, не дістати дна.
Там іва плаче над водою,
Що не вернути юних літ,
Що розлучились ми з тобою,
І що зів»яв любові цвіт.
Ніколи більше вже не буде
Таких світанків, вечорів.
Та я ніколи не забуду,
Як вперше я тебе зустрів.
Виплеве місяць з небокраю,
Роса заполонить траву.
Найкращу зірку відшукаю,
І твоїм іменем назву.
Дивитись буду кожен вечір,
Як сяє між зірок вона,
Аж поки ніч ляже на плечі
І прийде дивне царство сна.
Там в снах тебе зустріну знов,
Ми будем разом до світання.
Неставша долею любов
Моя. І перша, і остання.
30.04.20010.