Вiрш вiд духа Сосюри

      
    На небi яснiм

На небi яснiм я влаштован,
На грiшну землю не дивлюсь,
Я надзвичайно тим здивован,
Що нiчого не соромлюсь.

Я бачу голiї тiлеса,
Якi гуляють навкруги,
Вони гнучкiї, як берези,
Бiлiють довгiї ноги.

І це для нас цiлком пристойно,
Ми не заплющуєм очей,
Проте, що я побачив щойно,
Менi завадило ночей.

Стояв я якось на свiтанку,
Спiвучi слухав голоси,
Дивлюсь, iде якась панянка
Неперевершеної краси.

Вона лукаво пiдморгнула,
Плечем поклично повела,
Розкiшно стегнами гойднула,
Вона ж без одягу була.

Я зцепенiв, клiпав очами,
Тремтiв, спiтнiвши iз жару,
Безладно сiпав я ногами,
I думав:" Боже, я помру"

Вона нетерпляче спитала,
Чом я, як бовдур той застив,
Вона ще трохи почекала,
А я, знесилений, присiв.

Чому, спитаєте, злякався
Тоненької панночки жаги?
Коли до неї придивлявся,
В перуцi бачив два роги.

Була це сама дияволиця,
Вона шукала в нас того,
Хто б мiг на на неї спокуситься
Заради племенi свого.

Якби усе це так зробмлось,
То через певнiї часи
Враз бесiнятко наролилось
Ще небувалоi краси.