Двигуни спокій міста тривожать,
Сяють затишно вікна квартир.
І життя зупинитись не може
Лиш тому, що любов – дезертир.
Сум у серці. Одна на пероні
Серед руху, що зветься життям.
„Будьте разом у щасті і горі...”
Спомин тліє, стає небуттям.
Зради, зустрічі, хвилі емоцій...
Я – сторонній лише наглядач.
Комусь – „люба”, „кохаю” щоночі,
А комусь – тягар власних невдач.
Хижі сумніви душу стискають,
Очі стелить зрадливий туман.
Сильні жінки, буває, що плачуть...
Ви не вірте – це зору обман.