Місто пахне твоєю присутністю.
Ароматом твоїх губ дихають вулиці.
Не бризгуй моєю розкутістю-
Повір каяттю на моєму лиці.
Я знаю зараз вдома підпираєш ти щоку
і вкотре фото наші перебираєш...
А кружку я ж подарувала,в яку
ти чай зелений наливаєш.
Від болю клубочком згорнусь,
До себе твого ведмедика пригортаючи.
"Я не зраджувала... Клянусь!!!!!"-
Кричу в телефон,сльози ковтаючи.
Котрий момент став нам переломним?
Душа від недорозуміння тліє...
А ведмедик пахне твоїм одеколоном...
Лиш як ти цілувать не вміє...
10 серпня 2009