Чи чуєш мене ти в такії моменти,
Як душу безумство бере?
Мене всю ламає немов на фрагменти
І дике єство все кричить і оре...
Ця дикість мене перетворить, нарешті,
На вовку подібне створіння.
Промчати дорогу , всю і без решти...
До тебе, так хочу, що аж до тремтіння.
Як раптом не стану тим диким створінням,
То може я стану дощем з буревієм,
Чи може зірок в ночі мерехтінням?
Ти бачиш як сяє? Ти чуєш як віє?
Як все те не вдасться, повітрям би стати,
По вінця тебе наповняти собою.
Кохання моє, тебе огортати
Гарячого серця палкою жагою.