Кров`ю до нитки... Сніг.
Тане сей танець білий –
ніби зима в мені
нишком скрадає тіло.
Що їй – до зради уст,
як до Христа приходу.
Я вже не попрошусь
з вин вибирати воду.
Виберу те – що є –
маю напевно право.
Боже, ти мій круп`є,
зліва душі... чи справа?
Справа – колодна інь,
зліва – не янь, не карта.
Просто від Бога тінь,
висохла ніби кварта...
Висохла – аж цілком
світиться та тріпоче.
Сива, як молоко
з вим`я кобили-ночі.
Впала, іще паде,
випала – п`ядь і свят я.
Холодно, мов Едем
зрубано на розп`яття.
5 Березня 2010