Не витримав мій запобіжник,
І сердце відгукнулось : «Так!»
На жаль, цей поклик був поспішний...
Ти здав два оберти назад.
...А пам'ятаєш тишу ночі,
Німе зізнання у очах?
(Неначе Янгол сам шепоче
Про те, що сховане в устах).
Таємні посмішки надії
В солодких крапельках вина...
На мить я стала, Боже, Вільна!
Від смутку, болю...Бо душа
Вже розправляла крихкі крила,
Ледь-ледь тримала свій політ...
Я відгукнулась і застигла
Над прірвою... Стріляє в бік
Глумливий демон, та й штовхає
В безодню самоти...Фальстарт...
Зірвалась вниз... внизу лишаюсь...
...Ти здав два оберти назад.
02.03.2010р.
________________________________
«Меж пропастью пленительных созвучий...»
Ты должен свою звезду [преследовать] не как бездумный и счастливый мотылёк летит на свой костёр, но как слепец в пещерах словаря ты побредёшь мучительно, на ощупь, спотыкаясь и падая, но прозревая с каждым верным шагом, меж пропастью пленительных созвучий, зовущей оттолкнуться и лететь, лететь, лететь, - и пропастью иной, которая велит тебе спуститься по ступеням рассудка в страну реальности, где стройные громады разума, величественно размножаясь, глотают уходящий горизонт.
Автор: Eugene Vardanyan (*Leda)