Тримаю думки біля себе,
Що повні незгод й протиріч.
А сину кажу: «Полюби оце небо,
Ці зорі, цей вітер, цю ніч».
Кажу «полюби» і змовкаю.
Словами не скажеш про те,
Як запах кленового гаю
З дитинства на серці затерп.
Як зорі у мрії спадають,
Як спить заколисаний ліс,
Як в полі колосся співає,
Як пахне дощами покіс.
Мій голос спинився на слові.
Мій голос –
Лиш звук, а не я.
І все-таки, сину, з любові
Хай виросте мудрість твоя.
З любові до рідного вітру,
До рідного слова, до зір…
З любові до цілого світу,
Що з вічних любов матерів.