Представь, столько глупостей приходится
делать из-за всей этой спешки.
С утра звонит знакомый –
брат, выручай,
срочно нужен материал.
И вот, вместо того, чтобы привести
себя в человеческий вид,
вытаскиваешь друзей
из бытовых проблем.
Что это? – спросил он. Материал, -
отвечаю, - памяти Евтушенко.
А что – уже?
Да, - говорю, - в кафе вчера слышал.
А, может, на вокзале, когда добавляли.
Знаешь, там круглосуточный.
Знаю, - сказал он. – Эх,
*****, я ведь только недавно
его по радио слышал. Про интеллигенцию.
Или про демократию. Наверное,
все же про демократию, - поразмыслив,
сказал я. Точно, - согласился он, -
про демократию.
Знаешь, - сказал он, помолчав, -
мне иногда кажется, что демократия –
это одна большая куча говна,
вся эта демократия, согласен?
Был поздний вечер, мы уже стояли
на вокзале у круглосуточного
и мне нечего было ему возразить.
На следующее утро он
позвонил опять. Ну, вот что -
сказал озабоченно, - тут такая
неприятность, он, оказывается, еще жив,
хорошо, я с утра проверил, а то
влетели бы с твоим материалом.
Ну, слава богу, - говорю, - кто бы
мог подумать. Что «слава богу»? –
заорал знакомый, - что «слава богу»?!
У нас дыра в полосе, пришлось
дать два кроссворда. А мы не газета
кроссвордов, понимаешь –
мы
не газета
кроссвордов!!!
Ладно, - говорю, когда он
немного успокоился, так что –
забрать материал?
Материал? – задумался он, -
нет, материал, пусть останется у нас,
сколько там ему осталось,
а материал получился
хороший, сжатый,
а главное –
честный.
Сразу видно,
что ты любил
покойного.
С украинского
Из сборника "Эфиопия" (2009)
Євтушенко
Ось так за всією цією біганиною
скільки дурниць доводиться
робити, хто б подумав.
Зранку телефонує знайомий,
говорить: брат, виручай,
терміново потрібен матеріал.
Ну, і замість того, аби повертати
собі людський вигляд,
маєш тепер
захищати друзів від побутових
негараздів.
Що це? – запитав він. Матеріал, -
говорю, - пам’яті Євтушенка.
А що – вже? - запитав він.
Так, - говорю, - я вчора десь
у кафе почув. Або на вокзалі,
коли доганялись. Знаєш, там
є цілодобий?
Знаю, - відповів він. - Ех,
*****: а я лише на днях його виступ
слухав по радіо. Про інтелігенцію.
Або про демократію. Мабуть все таки
про демократію, - подумавши,
сказав я. Так, - погодився він, -
про демократію.
Знаєш, - сказав він, помовчавши -
я іноді думаю, що насправді демократія
це велика купа гівна, вся-вся
демократія, погодься.
Був пізній вечір, ми вже стояли
на вокзалі, під цілодобовим,
і я не знав чим йому заперечити.
Наступного ранку він знову
зателефонував. Ну, ось що, -
сказав стурбовано, - тут така
біда: він, виявляється, ще живий,
добре що я зранку перевірив, а то попали б
ми з твоїм матеріалом.
Ну, слава богу, - кажу, - хто б
міг подумати. Що «слава богу»?, -
розкричався знайомий, - що «слава богу»?!
У нас дірка в шпальті, довелось
давати два кросворди. А ми не газета
кросвордів, ти розумієш:
ми
не газета
кросвордів!!!
Добре, - кажу, вже коли він
заспокоївся, - то що: матеріал
забрати?
Матеріал? – замислився він, -
ні – матеріал хай лишається в нас:
скільки ще там йому залишилось,
а матеріал вийшов
хороший, короткий,
а головне –
чесний.
Відразу видно,
що ти любив
покійного.