И вырос на чужбине я
И поседел я в чужем крае,
Но одиночество кляня,
Ничего лучшего не знаю
У Бога, чем могучий Днепр
И наша славная Вкраина…
Но вижу - там только добро,
Где нас лишь нет. В недобрый час
Как-то недавно довелось
И мне заехать в Украину,
В то наилучшее село…
Туда, где мама пеленала
Меня ребенком, досветла
На свечку Богу собирала
И низко кланялась челом,
Пречистой ставила, молила,
Чтобы судьба не обходила
Ее дитяти… Счастье, мама,
Что ты заране спать легла,
А то бы Бога прокляла
За мой удел.
Ох, как ужасно
В хорошем этом жить селе:
Чернее ночи по земле
Блуждают люди; посохли
Зелены сады, погнили
Беленькие хаты, развалились,
Пруды бурьяном заросли.
Село как будто погорело,
Как будто люди подурели,
Без слов на панщину идут
И за руку детей ведут!..
............................................
И я заплакал и назад
Поехал снова на чужбину.
И не в одном моем селе,
По всей украинской земле
Людей гнетут и запрягают
Паны хитрющи… Гибнут! Гибнут!
Под гнетом лучшие сыны!
А ненавистные паны
Жидам, друзьям своим хорошим,
Несут последние штаны…
Как плохо, как ужасно плохо
Мне здесь в пустыне пропадать,
Но еще хуже на Украйне
Смотреть, и плакать - и молчать!
А как не видеть той напасти,
То кажется, что всюду счастье,
И на Украйне хорошо.
Между горами старый Днепр,
Как в молоке малыш невинный,
Красуется, любуется
На всю Украину.
А над ним зеленеют
Широкие села,
А в селах весёлых
И люди весёлы.
Оно бы может так и стало
Кабы не осталось
Следа панского в Украйне.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО. І ВИРІС Я НА ЧУЖИНІ…
І виріс я на чужині
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається — кращого немає
Нічого в бога, як Дніпро
Та наша славная країна...
Аж бачу — там тільки добро,
Де нас нема. В лиху годину,
Якось недавно довелось
Мені заїхать в Україну,
У те найкращеє село...
У те, де мати повивала
Мене малого і вночі
На свічку богу заробляла;
Поклони тяжкії б'ючи,
Пречистій ставила, молила,
Щоб доля добрая любила
Її дитину... Добре, мамо,
Що ти зараннє спать лягла,
А то б ти бога прокляла
За мій талан.
Аж страх погано
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди. Повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись,
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві... Гинуть! Гинуть!
У ярмах лицарські сини!
А препоганії пани
Жидам, братам своїм хорошим,
Остатні продають штани...
Погано дуже, страх погано
В оцій пустині пропадать!
А ще поганше на Украйні
Дивитись, плакать і мовчать!
А як не бачиш того лиха,
То скрізь здається любо, тихо,
І на Україні добро.
Між горами старий Дніпро,
Неначе в молоці дитина,
Красується, любується
На всю Україну.
А понад ним зеленіють
Широкії села,
А у селах у веселих
І люди веселі.
Воно б, може, так і сталось,
Якби не осталось
Сліду панського в Украйні!..
1848