1.
Снить буршином нажахано
бляклий схід понад заходом.
ніч подертими лахами
світить в темне вікно.
(світить
все…
все од-но…)
мов смарагдові камені,
наче спогади зламані,
не бажаючи зла мені,
рве старим полотном
день на ночі. моя мана.
я давно вже не займана,
щось наспівую: "ай-на-на…",
і вгортаюсь у смоли.
і прощаюсь із дахом я,
і блакитнію птахою,
і із світом-невдахою
йду ділитися болем.
2.
ну ж, приймайте, отримуйте!
і облизуєш німо ти,
(підбираючи вуст мотив),
сукровицю з долонь.
сукровицю з долонь моїх,
наша кров – не вино, а гріх.
я дописую наш диптих,
доки біль ще не втих.
доки біль ще не в тих, що є,
двадцятитрьохреберний п*є,
і жує своє яблуко,
бо стигмати болять.
небом, слідом за зримими,
чи до біса за полум*ям,
опускаєшся голим "я",
мов почвара.
розп*ять
розливаєтся моливо,
чи моління, чи оливо,
чи молили, чи молимо
про говіння раз? п*ять?..
3.
а про тебе – мовчати. так.
і заклинює чати. знак?
забраковано проби-ми,
до світанку, зими.
доки щоки рожевими
зробить холод; зажевріє
у каміні тепло, й душа
відійде від проклять,
сноархангелик мій (лівша)
не утримує зірковша,
проливається бронзою,
і стікає у рай.
щоки-носик-вуста-плече:
від волосся до п*ят тече,
застигає, пече, мов че -
не торкайся!
че-кай!..
_________
я про тебе мовчатиму...