Вона така вродлива,
Що годі і шукать,
Розумна та дбайлива,
І вміє шанувать,
І за кохання щире
Життя віддасть своє.
Та любить іншу «милий»,
А з нею – удає.
Так, з нею удає.
Вона за ним сумує
І бачить його в снах,
У них – його цілує,
А в ранці – щастю крах!
Вщент душу свою крає
І, вкотре, сльози ллє,
Про забуття благає,
Та Боже не дає…
Забути не дає.
Ой, дівчино, миленька,
Оближ таку любов!
І поки молоденька –
Поглянь навколо знов!
Побачиш: хто плекає
Лише твоє ім’я,
Одну тебе кохає.
Ти - зміст його буття
На вік, на все життя!