Бомонд, бомонд, місцевий вищий світ.
Приїхало заморськеє світило.
Збулася мрія провінційних літ,
Вважай, що неабияк пощастило.
То вам бомонд, не поле і не ліс,
Зібралась панства гей-би повна зала.
Мені ж немилосердно чухавсь ніс.
Хотілось чхнути. Та не випадало.
Щось мовив пан із німбом на чолі
З претензією на конгеніальне.
Когось тиснули мешти в мозолі,
І це було, повірте, актуально.
Скінчивши мову після довгих мук,
Й крізь натовп проштовхавшись досить близько
Сей пан узявсь до цілування рук,
І обслинив своїм поганим писком.
Відтак колишній вождь КПРС
Вкраїні клявсь у вірності прилюдно.
На килимі зробив калюжу пес.
Як потім з'ясувалося, приблудний.
А далі гості їли і пили,
А ля фуршет, як личить в панській хаті.
Хоч раз побачу, як живуть багаті!
Не встигла — враз спустошено столи.
Хто першим встиг напхати живота,
Відпав від їдла і припав до пляшки.
Стовкли при тім хазяйського кота,
І кіт на всіх образивсь дуже тяжко.
Заморське ж диво, світове світило,
Прийнявши дозу й вмлівши від тепла,
Призналося, що звуть його Гаврило,
І родом він з сусіднього села.
Бомонд, бомонд, там п'ють лише коньяк,
А на коня не дали навіть кави.
От зніму мешти... Най ми трафит шляк,
Як я піду ще раз на ту забаву!
1995