сьогодні скінчились диверсії ніжності
у прозу поезія тане спадково
вульгарно і дивно волають проміжності
в смолу ялівця заливають підкову
вогнених коней які з ночі прискачені
привізши бальзаківські думи в бердичів
ми зовсім нові ми шукаєм призначення
але ми словами навіки помічені
це слуги пера крізь півсни пробираються
зелені обличчя і очі зтрамваєні
лиш вірші нікому тепер не впираються
нікуди. письменники ранені
у впевнену душу
ти знаєш я мушу
варити варення і джем помаранчевий
з чужих півдумок в своїх напівмареннях
так хочеться все написати і в ранчо
втікти між корів і сховатись та марно
виходить наш Бог
його звати поезія
нам сміху на двох
ніколи не вистачить
вже поле сточилося танком і ранком
і ноги втомилися йти по спечаленнях
його називали і странгером й панком
а він так боявся в любові причалити
ми впевнено думаєм
холодно в осені
туман покриває хрипку тінь конвалії
ці вірші у талії неба
в твоїх геніталіях
мені вже нічого не треба
це сон моя люба подружко
ховаю обличчя у теплу подушку
і хочу в італію. через Сушки.