а вітер небом калатав,
в шибках пищав та рвав на шмаття душу
душив горлянку плач, а став
кипів від риб, від зорепаду,
місяць рушив
назад, здавалося,
у шал пустились зорі
їх вал то падав, то зрастав
і вже кипіло море трави, дерев, кущів
я брів кудись тим морем, не розбираючи шляху
худий та кволий, природи плач моїм вже став...
душі комори наповнились марою, цвіллю...
куди іти, куди іти?
куди податися з Безвілля та Безцілля?