Поклала доля
мені на плечі
синь твого смутку.
Господня воля,
не суперечу,
неси ж-бо хутко
свої тривоги,
сумну годину
своїх печалей.
На півдорозі
я не покину,
а що там далі?
А що там далі,
нехай навіє
веселий вітер.
І розфарбує
у дух надії
рожеві квіти.
А далі буде
світанок праці,
світанок служби.
І переможе
раціо рацій,
до зброї, ну ж-бо!
І знову служба,
нові мундири,
нові погони.
Та часом тужно
заплаче ліра
акордеонно.
І гостро вколе
знайомим болем
відкрита рана.
Пробач. Не буду.
Я обіцяла.
Не треба. Рано.
24.08.09