***
Она возвратилась. И каждую ночь теперь, а перед рассветом особенно,
тишь наступает, как и тогда, накануне большого разлива,
что так и не кончился. Отяжелело одолевает она влажный воздух,
перелетая с макушки дерева, что уж не скрипит ревматически,
на островерхую хату, криком кричит, парализует простор, разрезает.
Что-то случится, не нынче, а завтра, раз крылья простерла она
над людьми и над зверем. Как хорошо, что она, наконец, возвратилась.
Я чиркаю пустой зажигалкой и освещаю пустое спокойствие.
***
Лучше всего ее видно из оконца на печи. Правда, в зиму
слезится стекло и застит тропу, середину ее, не говоря уж
про дальнюю даль. С вершины груши, заселенной вороном,
горлицей и косой – она змея, бесхвостая, безголовая,
недвижная, пока в город не пойдет кто-нибудь или не вернется.
Грушки терпкие, на вкус, как наждак, падут и гниют в середине,
и мама над ними – архитектурная, черная, вечная.
Взлети на нее и смотри - не насмотрись –
час недалек, когда в землю впитается тропка, исчезнет.
С украинского перевел А.Пустогаров
***
Вона повернулась. І тепер щоночі, а особливо над ранок настає така тиша,
як і тоді, перед великою повінню, що так і не скінчилася. Обважніло долає
вогке повітря, перелітаючи з вершка дерева, котре вже не скрипить ревматично,
на комин гостроверхої хати. І криком кричить, паралізує простір, розтинає.
Щось має статися не нині – завтра, оскільки її крила розпростерті над людьми,
над звіриною.Як добре, що вона нарешті повернулася.
Моя порожня запальничка зачеркуеться і освітлює порожній спокій.
***
Її найліпше видно з маленького віконця на печі. Щоправда, взимку скло
сльозиться й заступає стежку, її середину, не кажучи вже про далеку даль.
З вершечка груші, заселеної круком, горлицею і косою, вона змія,
безхвоста, безголова, нерухлива, допоки хтось не йде до міста, чи повертається.
Грушки терпкі, як по смаку терпуг, падуть й гниличаться і мають над собою
маму, таку архітектурну, чорну і безвічну. Злети на неї і дивись – не надивися –
недалекій час, як стежка всякне в землю, пропаде.