- Хлопці, гляньте який він увесь у чорному!А хрест ?Він же перевернутий ! Напевне, він з тих,як їх маму , сатаністів!
-Я думав вони й на люди не виходять… І не соромно ж , придурки…
- А ви зверніть увагу на його очі: карі, та водночас якісь ніякі , скляні. Тю , зовсім не живий. Аж якось моторошно.
- Чого ти ? Людина продала душу дияволу, тепер у нього там пусто,хоч напевно до цього було пусто в голові!
- Дурні ! Ну як баби наче. Невже не можна просто не звертати уваги. Ви ж цивілізовані люди … Ви маєте… А ти чого мовчиш , Сашко?
- Я його знаю . Замовкніть на хвилинку,я вам дещо розповім.
Сашко відхльобнув з пляшки пива, і почав розповідати.
- Це було давно , мені тоді було років 13-14 , я тоді вчився у школі. Ми переїхали з міста у селище, в батька були проблеми з роботою . Ми оселились у бабусі,батькової тітки. Наші сусіди ? Це була жінка 45 років , її дочка . Сашко кивнув на хлопця у чорному,- він не жив разом з ними , приходив до дочки лише вечорами, зрідка в суботу . Не дружина ,не коханка ,кохана і подруга саме так , адже здавалося окрім кохання до неї ,для нього не було нічого важливішого.
А може була і інша причина. Принаймні так говорили. Люди розповідали, що років в 16 її зґвалтували у неї ж вдома. Вона звернулась до міліції , та їй ніхто не схотів допомогти . Вона жила одна з матір’ю, багато гуляла , мало багато хлопців . Сама винна – така була думка багатьох, а якщо й ні , то це просто дрібничка , яку варто пережити. Вона не змогла . Особливо після того , як її мати , не змігши (чи то навіть не намагаючись) нічого довести взяла гроші від батьків покидька. Справу швидко закрили. Та те що стало з нею потім нагадувало кошмар. Цей хлопець, всім розповів про гроші , сказав що все було заради них. І всі сміялися. Дівчата його подружки декілька разів били її ,всі пліткували… Раптом зі звичайної дівчини тяжкого-підлітка вона перетворилась на повію , непотріб з яким навіть не йдуть поруч. Страшне було не саме зґвалтування , а заява у міліцію. В школі з нею майже ніхто не розмовляв . А одного разу вчителі зібрали педкомітет на цю тему. Це була така ганьба … Сили пручатися в неї не було . Схоже що мати вважала її винною , може так вважала і вона сама , та цього вже ніхто не скаже. Найгірше те , що вона чомусь почала брехати: розказувала що вона підпалила хату тому хлопцеві , що її друзі його ледь не вбили за неї,про те яка вона крута – звісно що все було міфом. Змінилася і її поведінка – постійні істерики ,нормальні слова у неї були криком , йдучи кудись співала і все таке інше. Якісь плітки про те що вона схибнулась ходили , але прямих доказів не було . Тому всі просто сміялись, мовляв привертає увагу. Розказували надто багато , всього не повториш . І як закінчила вона школу одному небу відомо. Кудись вступала , інститут чи що… А потім пропала. Одні казали , що вона щось накоїла і сидить , інші що вийшла заміж…
-А що ж сталось насправді?
- Мати запроторила її до психлікарні. Лише родичі та сусіди чули її нічні співи , дехто бачив її прогулянки лісом . Одного разу в неї пропала кішка і звечора до ранку її дикий крик лякав всю вулицю - так вона плакала та звала її. Мабуть мати просто не витримала . Коли і без того відлюдькувата та необдарована дитина стає справді хворою - це тяжко. Ця дівчина була справді зайвою,вона не могла і не мала принести щось гарне у світ.
Її не було років 6. Саме коли вона повернулась , через місяць після нашого переїзду ,я вперше її зустрів . На дворі був травень. Я відчував канікули і вже ні про що не турбувався. І з нею вже тоді був цей хлопець, так як і зараз , так і тоді він вдягався у чорне,й носив цей хрест. Де вони зустрілися - ніхто не знав. Звідки він – це теж була загадка. Схоже що її матері він не подобався , вона практично не розмовляла з ним. Навіть не віталась , коли впускала у двір.
Пам’ятаю , я так по - хлопчачому зацікавився цією історією. Я все намагався її побачити, хоча б почути ! Я бачив її матір ,хлопця – я часто зустрічався з ним у магазині коли він купував продукти. Одного разу навіть стрельнув сигарету, таку дорогу , тоненьку – в селищі таких не було, і вже тому це було круто. Я бачив всіх окрім неї. Вона ніколи не виходила на вулицю, і як я потім дізнався зовсім не розмовляла.
Моя цікавість не знала меж. Я вдався до хитрощів. На межі росла височенна груша –з неї я і спостерігав за сусідами вечорами , коли він приходив до неї.
- Та це ж огидно!
- Можливо . Та цікавість , а може навіть якась незрозуміла закоханість не давала мені спокою. Врешті я її побачив. Я довго дряпався тією грушею , щохвилинно оглядаючись чи не йде моя мати дивитись де ж я зник,і коли ціль була досягнута я ледь не заплакав від відчаю. Вона була звичайна:надто худа , на обличчі був слід від лікарні ,в неї трусилися руки, вона все мовчала і дивилася в одну точку. Іноді підходила мати казала щось не важливе та заводила до хати їсти. Роки горя зробили цю дівчину напіврослиною. Коли мати була на роботі , нічого не змінювалось . А коли приходив її хлопець вона якось нервувала , навіть полохалась. Лише з згодом до мене дійшло ,що я помиляюсь. Я навчився бачити радість в її очах , надію. Мабуть це бачила і її мати ,тому і дозволяла їм бачитися. Господи, що він не робив щоб вона заговорила , отямилася! Він розмовляв годинами . Сам задавав питання і сам відповідав на них , при цьому вигадуючи якісь дотепи намагаючись її розсмішити. Співав, танцював, гладив їй руки , голову . Іноді кричав на неї , кричав сам від її болю. Все марно, вона ніби нічого не помічала . Та був один виняток. Одного разу , коли він щось розповідав , вона почала всміхатись. Божевільними очима вона подивилась навколо і раптом вставши , швидко пішла до хати. Стала. Боязко підвила руку і доторкнулась до рідної домівки. Її пальці почали обмацувати стіни , вона всміхалась і всміхалась ,такою спокійною і трохи розгубленою посмішкою, ніби їй було ніяково удома. Пройшовши кілька кроків вона притулилася щокою до стінки і почала повільно зсуватись униз. Хлопець підхопив її - вона була непритомна. Та той випадок був поодинокий. Нічого не змінилося. Дні текли повільно . Він знов намагався розговорити її, а вона все мовчала і дивилася… Щоразу вилазячи на грушу і шпигуючи за сусідами, я зазирав у їхнє життя.
Всі ці його співи , танці , дурні розповіді - марно. Вона спілкувалася з ним лише мовчанням. Він читав її улюблені книжки , ставив її улюблену музику… Іноді , знесилений ,коли мати забирала її до хати вечеряти , ховався під грушею і плакав від безсилля. Плакав і я, так хотілося щоб вона заговорила. Він проклинав Бога і диявола, зривав свій хрест, падав на коліна ,і все благав когось пояснити – як же це вийшло ,хто винний у цьому? Не було відповіді ,її ніколи нема бо все завжди мовчить… Так йшли дні,тижні . Якогось дня він зневірився. Тут не треба щось довго пояснювати : обличча , рухи , голос - все говорило про відчай і розгубленість. Та перед нею він був такий як завжди – веселий і люблячий. Пройшло ще трохи часу. Того вечора він просто сумно дивився на неї не кажучи ні слова. Заглядав їй у вічі , гладив волосся , обіймав . Дівчина не реагувала , наче вона зовсім не помічала його. Вона сиділа на лаві біля хати ,як завжди її скляні очі дивилися перед собою і нічого не бачили, вона злегка гойдалася. Ставши навколішки перед нею хлопець поклав голову їй на коліна – тоді я дуже здивувався - він плакав , тихо кажучи їй що поїде на якийсь час , неділю може дві, але обов’язково повернеться . Казав що знайшов якогось спеціаліста який вилікує її . Казав що кохає , що вона та єдина яка йому потрібна. Його слова не стали оригінальніші за мільйони інших, зате вони були щирі . Я не маю гадки що то був за день , я не можу пояснити вплив його слів. Це була душа що благає не маючи надії ,нехай , зате збереглись почуття… Це глибоко вразило мене : його лице я запам’ятав назавжди. І це був чудесний вечір – її голова схилилася , руки почали гладити його волосся . Вперше посмішка торкнулася її вуст . Ласкава і тиха, тоді я зрозумів усе – я зрозумів яка вона красуня ,зрозумів що таку дівчину варто чекати , зрозумів наче її душу. Вона заговорила до нього… Господи який він був радий!!! Це було справжнє щастя . Вони сміялися , обіймалися і все говорили і говорили,так тихо і радісно. Вона багато пояснила йому ,багато розповіла. Слухаючи, я наче прожив її життя. Моє серце стікало кров’ю. Не важливо про що я дізнавсь у той день – важливо що я ніколи це не забуду. Вони проговорили всю ніч. А вранці вона померла, сидячи на тій самій лаві . Ось так – Сашко допив пиво і поставив порожню пляшку під стіл.
Історія закінчилася. Друзі розійшлися по домівках, лишивши порожні пляшки і пустий столик . А юнак у чорному ще довго сидів у кафе і про щось думав.