Колись давно,
Було кохання.
І дві душі, і сподівання .
Священик, дівчина і ніч ...
І таємничі два світи,
Було тоді вже це, і ти,
Моя надія й серце - мрій,
Читай , кохана, розумій!
Як боляче було в твоїй,
Тонути посмішці мені!
Колись давно
( а наче ні )
Священик зрадив,
Що любив.
Злякавсь, й такого не хотів!
Він зріксь всього, що мав,
Про спокій Бога лиш благав!
Не сподівався на прощення.
Вмирав собакою,
І ймення
Янгола казав!
В хвилину смертну він згадав,
Як біг колись він до багаття
І серце рвалося на шмаття.
Кричав : “ Не відьма це, дівчина!
Пустіть! Із нею я загину !“
Прибіг, і на коліна впав .
І холод догризав –
Лиш дим, згорілий м’яса шмат ...
Всміхавсь безглуздо кат ...
Було занадто пізно.
Померти Бога слізно,
Просив абат.
Та марно.
Самому вмерти сил не стало .
І чашу болю випив до кінця,
Життя як свічка догорало,
Та зла я наша доля,
На все лиш Божа воля,
З багаття в пекло
Янгол впав,
Про помсту Сатану благав .
А поруч дикі плазуни ,
Сміялись, реготали вволю!
Огидні темряви сини,
Завдати хотіли болю!
Кохання біле - кров умила!
Янгол ясний, неба сила,
Знов народився .
День прекрасний!
Як наречена Асмодея;
Холодна крига князя ночі.
Страшні, страшні
І темні очі
Шукали на землі коханця!
Шукали зрадника небес!
З лиця землі давно він щез,
В житті цьому їм не судилося зустрітись
Як кров червона , хитра як лисиця -
Проснулась помста і почався бій!
О, врятуватись вже не смій!
З життя в життя,
Один ніс страх і каяття;
А інша зло і кров несла,
Пекельну армію вела.
І твердим кроком йшов абат ,
Був служкою,
І королю був сват.
І зміни, і епохи, й люди ...
І скрізь цей біль, і смуток всюди.
Вона скрипачкою була,
Й повія, війни зачинала.
І вбивцею вона була,
І в бальних залах танцювала.
Завжди разом,
І скрізь окремо!
Йти не потрібно –
Поруч йдемо.
Вмирають люди й королі,
Боїв кривавих не злічити.
Не щасних дві душі –
Нікому не згубити.
А час уже минає,
Ідуть століття – мить!
Десь голос залунає?
То мила? Чи простить?
Ген! Величезне місто!
Рух гамірний машин ...
Вітрин нічних намисто,
І бар поганих вин.
І знову ніч, і місяць.
Зірки й нічні вогні...
Веселощі од Бога
Й молитви Сатані.
Хтось спить,
А хтось як завжди,
Веде нічне життя...
Та , що це? Це гітара!
Звучить як каяття!
Навколо оживає
І лине звук у ніч.
Лоскоче, підіймає
Всі почуття як річ.
І відповідь не треба
Бо зрікся звук всього.
І плаче навіть небо,
Як слухає його,
Цей звук ніде і всюди,
У кожного в душі.
Це музика Іуди
І янгола вірші.
Розмова в ньому бідних,
Кривавий злата смак,
Кохання двох наївних
Й огидний тут жебрак !
Ця музика регоче
І плаче водночас !
Цей звук прощення хоче!
Чи буде воно в нас?
О так !
Ця ніч чудес й рахунків –
І тіні ожили.
У темряву провулків,
Вони нас завели.
Юнак, що пісню грає ,
Відбитки в нім епох.
Він вічно грати має,
В кімнаті наче льох.
І очі божевільні,
І котиться сльоза
І руки наче сильні,
А серце як лоза!
А поруч з льохом - церква,
Як світ стара вона.
Хоч віра не померла –
Самотня вік, одна.
Заплямувала зрада,
Тут хтось когось прокляв...
Та хто це? То дріада!
І меч у руки вклав
Нічний посланець пекла.
Встає тіней стіна.
Це відповідь, що вмерла!
Кривава вона.
І містом йде дівчина
До церкви і на звук.
О ти, моя єдина!
О найсолодша з мук!
І в неї теж є пісня –
Безсмертна, наче зло.
Кривавая молитва,
Про те, що вже було.
У церкві двері впали ,
Вогонь туди ввійшов.
Зробилось те , що мало,
І відповідь знайшов,
От полум’я десь зникло...
Червона наче кров,
Ця ніч. Здійснилося бажання –
У церкві дві душі!
Гітари дві кохання!
Єдині два вірші!
І в гору пісня лине –
Стрімкий, прозорий вир.
І час поволі плине,
Нарешті буде мир.
Тривожно серце б’ється,
І біль, і радість ллється,
І розмаїття, почуття ...
Прийнято врешті каяття!
І знову падає на коліна
Душа й Абатова провина.
Куйовдить лагідно волосся
Дівчини лагідна рука,
Як сонце пестить лиш колосся,
Дитина матір лиш гукає:
А інша рученька тремтить...
Нарешті ти змогла простить?
Та все одно меч підіймає.
Що робиш бідная? Все знає
Помста й злість небес.
Мить ... І навіки хлопець щез.
Простила й вбила ? Ну й нехай!
Летить душа у рай у рай ...
Сльоза остання покотилась –
“ О, Господи! Невже я помилилась ?...“